Життя в крематорії…

У націй, так же як і людей існує два дієвих лікувальних засобів проти ілюзій ідеологій - досвід і необхідність. Ми пережили більшовицьку ідеологію, у 90-х бандитську, зараз доживаємо в тієї ж бандитській, тільки пофарбованій під демократію та у збочену версію лібералізму.

Яку б ідеологію нам не пропонували «еліти», ми з готовністю приймаємо, напевно знаючи, що їх ідеології не про нас, а тому чекати щось доброго марно. Всі ці стабільності, справедливості, безпеки й багато ще чого - є ілюзіями, якими нас годують щодня. І що цікаво, всі про це знають. Більш того упродовж десятиріч в головах у цілих поколінь зацементувалося, що такий порядок речей – це і є об’єктивна реальність.

Люди народжуються і вмирають з певністю, що голосувати треба, а покращень чекати не треба. Знання, що хрін не солідніше редьки стало звичною аксіомою, яку не треба доводити.

Здавалося б, негативного досвіду українська нація накопичила через голову, а от чарівна кнопонька не спрацьовує, нема того клацання в голові, що вмикає необхідність діяти в напрямку позитивних змін. І йдеться тут не про майдани, революції чи викидання гнид з вікон, а про звичайне розуміння, що нас, тобто цілу націю, банально дурять.

І хто? Ті, хто боїться цієї нації аж до струсу мозку. Чому? Та тому, що нація перебуває в ілюзіях ідеологій і не бачить очевидного. А очевидне жахливе, наше життя нагадує крематорій і більшість пересічних намагається прилаштуватися до життя в ньому.

Далі так продовжуватися не може. Не ми повинні прилаштовуватися до химерних ідеологій, а навпаки, ідеології мають обслуговувати наше бачення та образ життя, який нас влаштовує.

Висновок: не треба ускладнювати відповіді на прості питання. Відповідь проста: для того, щоб рухатися у майбутню Україну, необхідно спочатку навести в країні елементарний порядок. Це означає:

1. Нація має змусити Зеленського підписати Указ про створення Воєнного кабінету міністрів. В його формуванні не можуть брати участь парламентські партії, ніяких політичних квот. Тільки фахівці-патріоти з-поміж військових та цивільних, які довели відданість України своїм життям. Ніякої колективної відповідальності, прем’єр призначає міністрів, звільняє їх і несе персональну кримінальну відповідальність за прорахунки у своїй роботі;

2. Набирає чинності закон Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Обласні та місцеві ради скасовуються по всій Україні, замість них починають працювати військові адміністрації. Верховна рада до наступних виборів забезпечує Воєнний кабінет необхідними законними актами, які ініційовані Кабінетом;

3. Запускається воєнна економіка, реформується податкова система, відбувається кардинальна дерегуляція бізнесу. Українці починають заробляти стільки, наскільки вистачає у них талантів. По всій країні проводиться велика чистка на причетність до руського миру, економічному саботажу та диверсіям, мародерству під час війни, зради;

4. Кабінет проводить підготовку до демократичних вибрів, ініціюючи відповідні зміни до виборчого законодавства, запускається процедура підготовки до створення Конституанти - всенародного вищого колегіального тимчасового представницького органу установчої влади;

5. Після прийняття парламентом змін до виборчого Кодексу, Воєнний кабінет міністрів проводить демократичні вибори президента, парламенту та вибори місцевого рівня;

6. Воєнний кабінет складає свої повноваження.

І вже оновлений парламент з моральними політиками нової якості, без арахамій, бойок, порошенок, тимошенок і прочих фотографів розпочне рух України у майбутнє.

Це, якщо дуже стисло. Питання лише в одному: чи здатна українська нація усвідомити необхідність взяття ініціативи у свої руки, щоб примусити Зеленського зробити те, що він був зобов’язаний зробити ще у лютому 22-го?