"Летять КАБи, працює арта і починається хаос". Морпіхи 38-ї ОБрМП розповіли, як виживали в Кринках

В новому відео від Ukrainian Witness морпіхи 38-ї окремої бригади морської піхоти поділилися моторошними подробицями операції в Кринках в 2023-2024 роках. Утримання островів біля Херсону викликало багато суперечок. Але морпіхи бачать сенс операції, хоч з нею і пов’язано багато важких спогадів.

Журналісти "Українського свідка" поспілкувалися з морпіхами 38-ї ОБрМП біля Покровську. На позиції бригади зараз заїхати вже неможливо через безпекову ситуацію, туди навіть БК складно завозити. Тримають напрямок не тільки піхотинці, а й артилеристи. Василь "Лісник", командир підрозділу артилерії, говорить: "Покровський напрямок зараз гарячий, і гармати 155-го калібру дуже ефективні. Проявили себе багато разів з позитивної сторони. Сусіди наші вражені, буквально до смерті". Але військовий журиться, що нищаться красиві українські ліси, замість дерев лишаються самі пеньки. "Порівняно з Херсоном тут є, де сховатись, і є де працювати, – продовжує Василь. – Там степи, піски і відкрита місцевість. Ми закопувалися під землю. Дуже багато було фізичної праці. Тут теж закопуємось, але є можливість працювати з виїзних позицій. Природне маскування на нашої стороні".

Юрій "Скорпіон", артилеріст, каже: "Я не можу сказати, де важче - на Херсонщині чи біля Покровську. На війні скрізь важко. Ми насипаємо, нам насипають. Головне - добре замаскувати гармату". І судячи з бойового шляху воїнів, маскують вони свою гармату дуже добре.

Олексій "Лексус", молодший сержант, 26-річний командир відділення, поділився моторошною історією свого перебування у Кринках. Він в строю з 3 березня 2022 року, зазнав поранення під Новодонецьком ще до боїв на Херсонщині. "Сама задача була кепська. Ми мали штурмувати одразу три посадки. Посадки на карті є, а в житті – немає. Там тільки стволи маленькі стирчать", – розповідає Олексій про обставини отримання свого поранення. Через відсутність зв’язку не було відомо, що сусіди покинули свої позиції і тим самим відкрили фланг підрозділа Олексія. Тоді йому вдалося евакуюватися самому, витягнути тіло загиблого командира та евакуювати пораненого з суміжної бригади. "Побратимів треба по можливості забирати. Будь яку людину, яка там померла, треба придати землі, передати родичам, сім’ї. Але якщо питання стоїть, що ми можемо понести ще більші втрати, краще цього не робити. Тому що піде мінімум 3-4 людини, бо дуже тяжко труп нести, якщо немає ношів. Якщо є ноші – теж далеко не пройдеш. Обстановка на бойовій – це коли серце у тебе фігачить, випригує із груді. Це адреналін. І сили можуть дуже швидко закінчитись. Нам не вдалося забрати побратима в Кринках", - ділиться "Лексус". Але, попри все, він евакуював за ці три роки дуже багато поранених.

"Про Кринки можна фільм знімати, чесно. Саме головне – це зайти на позицію і вийти з неї. На самій позиції перебувати складно, але сам захід і вихід – набагато складніший. Ти на відкритій ділянці. Ми приходили на переправу на Дніпрі, і там були наші "качечки" – надувні човни. 5-6 людей з човняром сідають туди, по Дніпру хвилин 20 пливеш і розумієш, що нижче човна ти не пригнешся. Я розстібав РПСку, знімав рюкзак, розстібав каску, автомат, щоб у випадку чого міг це все скинути з себе й виплисти на берег".

По розповіді "Лексуса" переправа постійно прострілюється артилерією. І коли відбувається ротація, то починається справжній хаос. "Хтось йде з човна, хтось на човен, і все це на болоті. Ми називали це Гонконг. Коли всі пересуваються, починається масовка (масований обстріл), лупить артилерія, хтось 300, хтось 200 – ось така там двіжуха несеться".

Морпіх розповідає, з якими складнощами стикався його підрозділ: "У підрозділі на місці були поранені і їх не могли евакуювати. Не дуже була продумана логістики на Кринках: відхід, евакуація, підвоз води та БК. Вода швидко закінчується. Десь на 5 день у нас вже не було води.

Коли я евакуював першого пораненого, то зустрів двох медиків з нашої 38-ї бригади. Вони мали з нами там перебувати. Я завів їх на підвал, там були медикаменти. Вони там латали ранених, мені крапельницю поставили, бо мене контузило на болоті.
Тих Кринок – 200 на 200 метрів. За ніч може по них КАБів 10 упасти, 20 – за добу. Вони все розносять. Ти виходиш із підвалу, а ландшафт змінюється кожну годину".

"Якщо зараз агродрони скидають БК, воду, їжу, то тоді такого не було, такого ще не придумали тоді. Ми розфігачили трубу в підвалі, а там "Кринки-кола" – такого самого кольору вода, як кола. Процеджували цю воду через марлю, вона ставала вже не чорною, а сірою. Закидали туди пігулок для очищення води, і пили", - згадує "Лексус".

"Чекаємо "качечку", а перед нами в воді хтось крихтить. Ми розуміємо, що людина десь жива. Ми знайшли пораненого. У нього виявилася черепно-мозкова травма, бо у нього була розпухла голова. Він не бачив нічого, не міг говорити. Припливає човен, і в цей момент над нами міна світлова – і все як на долоні видно. Я розумію, що зараз почнеться обстріл, і це буде жесть. А ми не можемо цього пораненого загрузити, бо він в мулі, слизький. З горем пополам вчотирьох загрузили його в "качечку". І тільки почали відпливати – почався обстріл. Але, слава Богу, не попала міна і ми благополучно поїхали звідти. Ще на березі там КАБ ліг, але все нормально. Тільки каску хтось загубив".

Свою розповідь Олексій завершує порівнянням сучасної війни з тою, що була на початку повномасштабного вторгнення. "Зараз війна дронів, технологій та артилерії. Піхоті дуже складно. Набагато складніше, ніж в 22 році. Але ми тримаємось і віримо".