Українська наука в заручниках у Даннінга з Крюґером
Наука в Україні не в найкращому стані - з цим важко сперечатися. Застаріла матеріальна база, вдвічі нижчі за середню по країні зарплати, старіння кадрів… Один лише Кембриджський університет в 2018 р. на наукові дослідження витратив більше, ніж отримує з держбюджету вся українська наука за рік. Сировинній економіці наука не дуже потрібна, і держава науку, за великим рахунком, розглядала радше в площині "культурного надбання" ніж як драйвер інновацій. Наукова система, успадкована з часів СРСР, так і не отримала нового "сенсу існування", і продовжила існувати за інерцією - десь примудрялася вижити і зберегти світовий рівень, часто завдяки міжнародному співробітництву, а десь потроху занепадала.
Широкій публіці справжні досягнення науковців непомітні, якщо вони суто академічні і їх не можна "помацати" у вигляді нових технологій. Зате ознаки занепаду - куплені дипломи, звання та дисертації, псевдонаукові "мурзилки" - дуже навіть помітні, і "завдяки" шахраям від науки в масовій свідомості ставлення до української науки потроху стало таким, як його озвучив прем’єр Яценюк - "стоси паперу, а не наукові праці". Хоч як обурливо це було чути справжнім науковцям - яких все ж таки більшість - але застій в науковій сфері таки вимагав дій.
Після Майдану, на хвилі підйому громадської активності, був прийнятий новий закон "Про наукову і науково-технічну діяльність", який мав "реанімувати" українську науку. На жаль, хвиля виявилася короткою, і суттєвих змін майже не відбулося. Фактично, єдиним відчутним результатом стало створення Національного фонду досліджень, для того щоб на конкурсній основі, шляхом незалежної експертизи, відбирати кращі наукові проєкти і надавати гранти на дослідження. І хоча процес становлення фонду був дуже непростим, а його роботу сковує заплутана і недружня до дослідників нормативна база, наразі це єдина державна грантова установа, що створена та управляється самими вченими, і фінансує науковців незалежно від відомчої приналежності. Фонд першим став залучати іноземних експертів до оцінювання проєктів. Хоча до того рівня, на якому працюють подібні європейські установи, ще далеко, але це рух в правильному напрямку. І цей рух підтримують наші європейські партнери: коли після початку повномасштабного російського вторгнення грантові кошти фонду було секвестровано, Кембриджський університет, Швейцарський національний науковий фонд профінансували спеціальні конкурси для українських науковців за участю НФДУ, а Єврокомісія надала фонду трирічний грант для організації офісу програми "Горизонт Європа".
Незалежність фонду, звісно, не всім до вподоби. Було вже декілька спроб різних "гравців" встановити над ним свій контроль. Але останній рік фонд взялися "кошмарити" вже з розмахом, з залученням правоохоронних і контролюючих органів. Почалося з пасквіля на "зливному інтернет-бачку" з дикими звинуваченнями в розтратах при проведенні публічного заходу до Дня науки. Далі пішли суцільним потоком заяви до поліції про розтрати і корупцію, в класичній техніці спаму, так, щоб змусити витрачати максимум часу і нервів на надання документів, спілкування зі слідчими і так далі.
Далі, "суто випадково", Держаудитслужба раптово вирішила терміново включити фонд до плану своїх перевірок. Півроку група з восьми аудиторів проводила аудит, в ході якого ДАСУ ще і додатково призначила ревізію. Аудитори дуже старалися. Але результати аудиту можна коротко описати так: гора народила мишу. Ну не знайшли ні розтрат, ні корупції. Але ж замовлення начальства треба було якось виконувати, тому був обраний простий рецепт: пишемо голослівні припущення, без жодних доказів, "малюємо" величезні цифри бюджетних порушень на основі цих припущень, і рапортуємо уряду про свої великі успіхи .
До слова, ДАСУ чогось посоромилася оприлюднити свій аудиторський звіт, і тому фонд зробив це сам на своєму сайті, вирішивши, що такий геніальний твір повинен дойти до читача. А Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, прийшовши "у захват" від перекрученої логіки аудиторів, зробив розбір закидів ДАСУ, з яким кожен, хто хоче детально розібратися у суті, може ознайомитися на сайті комітету.
Але, як відомо, аби брехня стала правдою, її треба повторити тисячу разів. І ось вже політолог Олексій Голобуцький, який ніколи не виявляв цікавості до такої тематики, зате активно працював на політиків самого різного штибу, раптом переймається нібито тим, "наскільки українська наука відірвана від життя" і пише колонку, химерно переплітаючи свої філіпіки на адресу всієї нашої науки зі звинуваченнями в бік фонду, підкріплюючи все це пасажами з аудиторського звіту.
Отже, чи дійсно відірвана від життя українська наука? В цілому - так, звісно, старі проблеми зв’язку економіки і науки нікуди не ділися, і НФДУ не є "чарівною паличкою", яка може сама по собі їх вирішити. Не лише тому, що через фонд наразі розподіляється менше чотирьох відсотків видатків на наукову діяльність. Фонд задуманий законодавцем і створений як аналог західних фондів, що фінансують в основному basic research - фундаментальні дослідження. Він не є замовником досліджень, все, що може фонд - на основі висновків незалежних експертів намагатися відібрати кращі з тих проєктів, що пропонується самими вченими.
Тому не дивно, що більшість проєктів, що стають переможцями конкурсів фонду, присвячені саме basic research - таким дослідженням, цінність яких неочевидна для широкої публіки, про які не скажеш, що вони "полегшили життя українців чи укріпили нашу економіку". І тут у людини, далекої від розуміння, як функціонує шлях від фундаментальної науки до інновацій, може виникнути бажання простих рішень - та припинити фінансувати все, що не дає негайного практичного результату! Але так воно не працює. Очевидно не працює в гуманітарних галузях: так, можна сказати, як пан Голобуцький, що дослідження, наприклад, українського світу в ранньомодерній Україні 16-18 сторіч нікому не потрібні, але потім не треба дивуватися тому, що в Європі купа дослідників "русского мира", а от українські студії майже відсутні. Менш очевидно, але не працює воно так і в природничих науках. Фундаментальні дослідження вакцин та протиракових засобів на базі мРНК почалися ще в 90-ті роки, але вперше такі вакцини були запущені у виробництво аж під час пандемії ковіду, майже через тридцять років.
Тому звинувачувати фонд, як це роблять аудитори та пан Голобуцький, у тому, що він профінансував дослідження з метою розробки експериментальних зразків вакцини проти Covid, "не узгодивши з МОЗ" проведення клінічних випробувань - це верх цинізму, або ж повне нерозуміння того, як функціонує шлях від фундаментальної науки до інновацій. Якщо держава спочатку ігнорує вітчизняні розробки, розказуючи, що вони непотрібні, а потім бідкається, що їх підхоплюють за кордоном, то хто ж в цьому винен? Ну звісно ж, фонд. За такою логікою, фінансувати взагалі нікого не можна, поки він сам не принесе гарантійний лист від замовника, що впровадження його результатів (які ще невідомі, бо у справжній науці їх зазвичай навіть передбачити непросто) буде кимось оплачено. Ну а якщо принесе, то тоді нащо його фінансувати - нехай замовник і фінансує…
Прості рішення - підступні своєю доступністю, вони створюють ілюзію розуміння і легко завойовують маси. Саме тому світом ходить стільки адептів різноманітних конспірологічних теорій, яким здається, що вони єдині розуміють, "як насправді все влаштовано". Так званий ефект Даннінга - Крюґера полягає в тому, що люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки, але їхня некомпетентність не дозволяє це усвідомити. І, на жаль, проявляється це не лише у конспірології. Яскравий приклад можна почерпнути з того самого аудиторського звіту. Як пише вслід за аудиторами пан Голобуцький, "більшість грантів від Нацфонду отримували проекти представників НАНУ чи КНУ ім. Шевченка – тобто тих організацій, які представлені у науковій раді, котра ці гранти й розподіляє". Звучить дуже просто і логічно, чи не так? А тепер давайте подивимося уважніше.
У першу каденцію наукової ради НФДУ в ній було 30 осіб, з яких 16 працювали в інститутах НАНУ, а 14 в закладах вищої освіти (з них двоє в КНУ). Візьмемо для прикладу один з конкурсів того часу, "Наука для безпеки людини та суспільства": серед переможців установи НАН України склали 46,0%, заклади вищої освіти – 42,2 %, галузеві академії наук – 10,5%, інші організації/установи – 1,3%. За конкурсом "Підтримка досліджень провідних та молодих учених" відповідно: наукові установи НАН України – 51,8 %; заклади вищої освіти – 46,8 %; інші організації/установи – 1,3 %. За логікою ДАСУ, оскільки існує кореляція між розподілом представництва НАНУ і ЗВО у науковій раді (приблизно порівну) і розподілом цього представництва серед переможців (теж приблизно порівну), це свідчить про корупцію відбору. Насправді ж будь-хто, хто хоч трохи розуміється на статистиці, скаже, що це маячня. Суто для ілюстрації: якби в Україні всі науковці працювали лише в НАНУ, то і в науковій раді фонду, і серед переможців всі сто відсотків були б з НАНУ. А у нас приблизно половина науковців працює в університетах - і що ми таким чином бачимо? Бачимо збалансоване представництво академічної та університетської науки як у складі наукової ради, так і серед переможців конкурсів - і де ж "зрада"?
Але це ще не всі складнощі статистики. Дивитися лише на кількість проєктів-переможців з певної установи неправильно, бо одна установа може подати десять заявок, а інша лише одну. Тобто треба дивитися на такий показник, як середня успішність установи (відношення числа заявок, які стали переможцями, до числа поданих установою заявок). Наприклад, для згаданих вище двох конкурсів НФДУ 2020 року показник успішності КНУ імені Тараса Шевченка складає 35.5 %, а загальний середній показник успішності складає 29.5%. Тобто відхилення таки є, ось вона, упередженість? Та ні, знову не все так просто, адже логічно, що успішність більш потужних в науковому плані установ (до яких належить КНУ) і повинна бути вищою за середню, так само, як імовірність отримати чергову "п’ятірку" на іспиті у відмінника вище, ніж у записного трієчника.
Тобто висновок ДАСУ висновок про корупційність конкурсного відбору виявляється лише тим, чим він насправді і є - лише припущенням, зробленим за методом "простих рішень" - бо статистиці і аналізу свого часу когось не навчили. Але ж, чекайте, саме з цього висновку і взяли аудитори свою тезу про "незаконне використання" бюджетних 383 млн. грн. (до речі, цифра ця чомусь "плаває", в листі до Кабміну ДАСУ написала вже про 399,4 млн.)! Як? А дуже просто - на основі цього припущення весь обсяг грантової підтримки усіх проєктів-переможців 2020 року записали в "незаконне".
Те, що зарплати у науковців, що в академічних установах, що в університетах є, м’яко кажучи, не дуже привабливими на ринку праці, загальновідомо. І те, що це дуже суттєво впливає на слабке бажання молоді йти в наукову сферу, теж не секрет. Фонд наразі є єдиним державним грантодавцем, який дає можливість отримувачам грантів мати гідну заробітну плату під час виконання проєкту, єдине обмеження - не більше десяти "мінімалок". В таких умовах, обурюватися, як пан Голобуцький, тим, що велика частка грантів йде на те, щоб тимчасово підвищити ці жебрацькі зарплати, це фарисейство.
Ну і нарешті, коли пан Голобуцький слідом за аудиторами каже, що "першу спробу хоч якось синхронізувати науку із потребами оборони Нацфонд зробив тільки та третьому році війни", то це знову як в тому анекдоті про невістку. У перший рік з початку повномасштабного вторгнення грантові кошти НФДУ були повністю секвестровані урядом. У бюджеті 2023 року фонду виділили рівно стільки грантових коштів, щоб продовжувати фінансування вже розпочатих у 2020-2021 роках проєктів. Як тільки в листопаді 2023 року був затверджений бюджет на 2024 рік, і з’явилася можливість проводити нові конкурси, НФДУ відразу оголосив конкурс проєктів "Наука для зміцнення обороноздатності України". Причому слід сказати, що фонд пішов на такий крок, цілком усвідомлюючи ризики, пов’язані з недосконалістю нашого законодавства. Адже фонд не має права приймати заявки, що містять державну таємницю, він також законодавчо "не заточений" під фінансування розробок за участі бізнесу. Багато хто в розмові "не для протоколу" радив фонду взагалі не зв’язуватися з навколооборонною тематикою. Тому було дуже непросто випрацювати дизайн конкурсу, так щоб уникнути колізій з законом.
Що ж ми маємо у підсумку? Так, українська наука досі страждає від слабкого зв’язку з економікою та суспільством в цілому. Так, вірно, що пора "пошукати більш актуальні проєкти для своїх досліджень, тим більше, що війна підкинула українцям чимало проблем, які треба вирішувати" - напевне, це єдина фраза з колонки пана Голобуцького, з якою можна погодитися. Але вірно і інше: неправильно "повісити" вирішення всіх проблем на самих науковців і очікувати, що вони самі і принципи нові відкриють, і нові технології придумають, і кошти на довгий і болісний шлях від принципів до "заліза" самі знайдуть, і ще замовника для впровадження; і все це на зарплату по тарифній сітці, без нового обладнання, матеріалів, людей. Неправильно і очікувати, що все це чарівним чином зробить Національний фонд досліджень - щоб побудувати зв’язок між наукою та інноваціями, треба активна участь держави, бізнесу, багатьох акторів, і для різних завдань треба робити різні інструменти. Не можна відмовлятися робити щось для саду і водночас обурюватися відсутністю урожаю.
А ще неправильно, коли "імунна система" держави, якою має бути Держаудитслужба, починає кошмарити на чиєсь замовлення "здорові клітини" - вчора виробників озброєння, сьогодні Національний фонд досліджень, завтра ще когось. Але це вже інша історія…