Сіячам чорного вітру

Після чергового журналістського розслідування про пана Рустема Умерова, де авторки прямо пишуть про "міністерство саботажу", я, чесно кажучи, спочатку не хотів висловлюватися.

Коли щось окреме знаєш, на превеликий жаль, дуже добре, а щось інше для тебе є геть "сліпою зоною", то за сьогоденних умов кожна помилкова літера може коштувати сотні літрів крові.

Хоча, звісно, можна було б довго спекулювати та маніпулювати щодо цікавих дрібничок та "збігів", від Хомса до Карасубазара, від Ердогана до Трампа, від кримінальних авторитетів до моральних лідерів цілих народів.

Можна було б довго кепкувати над одночасним "добровільно-примусовим" переведенням пані Ташевої, після її двотижневої "запеклої оборони" у кріслі Постпреда, у парламентський монастир до "Голосу", тобто саме до тієї келії, де Банкова у свій час взяла на щита Умерова.

Але.

За нинішніх умов, якщо об'єктивно нічого доброго про героїв чергової печерської оперети сказати, то значно краще промовчати.

Втім, виникають ситуації коли мовчати вже неможливо.

Прикладом, неможливо мовчати після того, як журналістів, що публічно звернулися до Президента Зеленського з проханням схвалити невідкладні кадрові рішення стосовно "міністра саботажу", група "обуреної громадськості" від професійних кримчан, всіляких стратегічних дослідниць печерських пліток, ветеранів ялтинських котлів та колишніх голів окупаційних адміністрацій в Бахчисараї, стали синхронно обвинувачувати у "татарофобії", "расизмі", "мові ворожнечі" тощо.

Я добре усвідомлений, як синхронно робиться таке "щире обурення" в рамках кримсько-печерської бульбашки з головним "кип'ятильником" на Бовсунівській, та добре розумію, що справжнє політичне чи інформаційне значення цієї хвилі "відкритих листів трудящих" у стилі судакського радгоспу має мікроскопічний характер.

Крім дешевої демонстрації лояльності, з явними розрахунками на додаткову пару рисинок у наступному щомісячному конверті.

Цей терміново згенерований "білий шум" про начебто "расисток серед журналісток" не надасть пану Умерову жодного додаткового дня на посаді.

Політична та юридична відповідальність за подальшу долю "бахчисарайського танкіста" полягає виключно на Верховному Головнокомандувачеві, а мойрами тут можуть бути виключно персоналії рівня Ахметова чи Єрмака. Які, м'яко кажучи, думкою професійних кримчан не цікавляться.

Але чи звільнять Рустема Умерова завтра, чи через рік (вічних міністрів не буває навіть у не такі бурхливі часи), описані у статті конкретні обставини щодо "міністерства саботажу" не зникають. Й не зникнуть. Спускати на авторів статті інформшавок з "кримсько-колимським" підходом замість хоч якогось діалогу - для пана Умерова це, на жаль, може бути геть хибним шляхом.

Посада міністра оборони за нинішніх умов така, що будь-яке рішення, будь-яка бездіяльність, будь-яке мовчання чи заява - це не лише чергові 23 мільярди, але й нові людські втрати. Не лише ворожі. Щоденні.

Та інформ-піна про "расизм" журналістів, замість обговорення проблем, їх вирішенню точно не сприяє.

У статті про "міністерство саботажу" можуть бути маніпуляції чи перекручення. Вона може бути про певні загальновідомі речі, про які "раптово стало відомо". Ну типу радників-помічників-волонтерів начебто з аусвайсами окупантів, які передають чиновникам вказівки в стилі євнухів сералю, ні за що не відповідаючи.

Але у статті нема нічого ксенофобського, ані літери там нема поганого в адресу кримськотатарського народу, як істерично закидають тепер її авторам професійні кримчани різного етнічного походження.

І саме вони, а не автори статті про "міністерство саботажу" тепер судомно роблять весь кримськотатарський народ величезним простирадлом для прикриття діяльності пана Умерова.

Якщо ця діяльність передбачатиме відповідальність, то саме професійні кримчани тепер наполегливо хочуть перекладати її з Умерова особисто на кримськотатарський народ загалом, прикриваючись народом та роблячи народ фактично заручником ситуації.

І це більше ніж злочин.

Бо це помилка.

Упевнений, що нинішні провокації професійних кримчан не вплинуть на відношення українців та кримських татар.

Упевнений, що українське суспільство дуже добре розуміє, що між паном Умеровим та кримськотатарським народом немає знаку рівності, як би його тепер не малювали своєю пінною слиною професійні кримчани.

Принагідно переконливо раджу їм, на визначений період, погріти власні язики у звичних для них теплих та вологих отворах та перейти на певний час у режим тиші.

Припинити сіяти вітер.

Бо буря, яку тепер все адекватне та конструктивне, що є в українському суспільстві, намагається зупинити, не залишить шансів нікому.