Представник президента у КСУ Федір Веніславський: "Тупицький уже ніколи не повернеться на посади судді та голови Конституційного Суду"
***
23 травня сталася безпрецедентна подія – у Білорусі посадили літак Ryanair під загрозою винищувача та затримали опозиційного журналіста Романа Протасевича і його дівчину Софію Сапегу. Весь цивілізований світ одразу почав реагувати на цю ситуацію – планувати санкції, обмежувати чи припиняти, як Україна, авіасполучення із Білоруссю. З огляду на резонанс інциденту, з цього ми і розпочали нашу розмову із народним депутатом від "Слуги народу" Федором Веніславським.
"У РОСІЙСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ Є СЦЕНАРІЇ, ЯКИМ ЧИНОМ "ЗАЦЕМЕНТУВАТИ" ЛУКАШЕНКА "В ОБІЙМАХ" РФ"
- Як ви сприйняли ці події?
-Як черговий приклад того, що у російських спецслужб є певні сценарії, яким чином "зацементувати" Лукашенка "в обіймах" Російської Федерації. Вони та Путін прорахували, як відреагує Лукашенко, з огляду на його експресивність та імпульсивність. Задіяти винищувач, щоб посадити цивільний літак – це уже верх будь-якого здорового глузду, що неминуче мало б викликати ту реакцію, яка, зрештою, виникла.
З іншого боку, треба розглядати ще один аспект: наслідки цих подій, що відбулися, можуть стати каталізатором кінця правління Лукашенка. Що означає припинення авіасполучення із цивілізованим світом? Усі люди не мають змогу вилетіти напряму, куди їм потрібно. Ті прихильники Лукашенка, які у нього до недавнього часу були, чи нейтрально налаштовані люди (я знаю чимало білоруських потужних підприємців, які раніше говорили: Ми розуміємо увесь маразм режиму Лукашенка, але нам не заважають займатися своїми справами), які мають бізнес в інших країнах, стикнуться із суттєвими проблемами. Таких дуже багато. Не виключаю, що вони почнуть більше симпатизувати опозиції та громадянам, які протестують проти Лукашенка.
-Ваш колега Євген Шевченко інакше відреагував, підтримавши Лукашенка і написавши: "Бацька вам не Янукович". У понеділок фракція виключила його зі свого складу…
- Я свій підпис під цим рішенням ставив не у понеділок чи неділю, а через декілька днів після повернення Шевченка після зустрічі із Лукашенком півтора місяці тому. Отже поєднувати його оцінку діям Лукашенка і виключення із фракції точно не можна. Я не готовий точно сказати, скільки тоді не вистачало, але зібрати підписи 70 відсотків членів фракції – це точно не один-два дні. Тим більше, зараз не було пленарних засідань. Але я не виключаю, що оголошення цього рішення могло бути пов’язано із подіями, про які ми з вами говоримо. Однак воно точно було підготовлено заздалегідь.
- В принципі, півтора місяця тому, маючи бажання, можна було зібрати підписи. Виходить, хтось із ваших колег вагався.
- Питання не у тому, що хтось вагався. Напевне, я до таких теж належу. Пан Шевченко не зовсім етично діяв та ініціював своє виключення. Він же обраний на мажоритарному окрузі. Тому, виходячи із фракції, він не втрачає мандат, як би це було із депутатом, обраним за списком партії. Тобто він міг спокійно піти самостійно. Але зрежисував ситуацію: "Ось я маю альтернативну точку зору, яка не збігається із президентською та більшістю фракції, з іншого боку – не хочу виходити, виключіть мене". Фактично він отримав таку гарну медійну основу, як то: "Я боровся за свої цінності, через що мене й виключили". Хоча, насправді, як я сказав, це неетично.
Я переконаний, що 99 відсотків (а, можливо, і 100) моїх колег стали депутатами виключно завдяки тому, що йшли на вибори від партії "Слуга народу", яку представляв президент. Інакше б вони ніколи не стали народними депутатами. Коли вони балотувалися, мали усвідомлювати: є політична програма партії, президента, які концептуально збігаються. Конституцією визначено, що президент відповідальній і за зовнішні зносини. Тому пан Шевченко щонайменше мав би узгодити свою позицію і заплановану зустріч. Для мене його поїздка до Лукашенка – насамперед, вирок самому ж Лукашенку, бо він зустрівся із якимось депутатом, якого ніхто не знає. Він уже в такій ситуації, що доводиться хапатися за якусь ілюзорну можливість продемонструвати, ніби його ще хтось поважає. По-людськи Лукашенка шкода.
- Неетично Шевченко після виключення із фракції висловився і щодо політики "Слуги народу", назвавши її тупою та недалекоглядною…
- Шевченко? Я цього не чув.
- У понеділок він дав коментар журналістам, заявивши, що планує збирати навколо себе "беркутівців" та боротися із націоналістами. Також "пройшовся" по партії, як я процитувала. Чи не шкодуєте ви у таких випадках про відсутність імперативного мандата?
- У таких випадках шкода тих, хто робить подібні висловлювання. У даному випадку пана Шевченка. До депутатства я його не знав. Познайомився вже у парламенті. З початку нашого спілкування звернув увагу: він вважає себе генієм політики, якого не цінують та не визнають. Нинішні події навколо нього – наслідок того, що він хоче показати цю свою геніальність та бачення стратегічних речей, які, окрім нього, ніхто не бачить. А це, знаєте, питання до іншої сфери наукових знань (посміхається. – О.М.).
"ЗАРАЗ НАШ КОМІТЕТ НЕ ЗАТВЕРДЖУЄ СУМНІВНІ ЗАБАГАНКИ ВІЙСЬКОВИХ"
- Ви – юрист, викладач кафедри конституційного права, а працюєте у парламентському комітеті з питань нацбезпеки. Чому так? Логічніше було б направити вас у комітет з питань правової політики.
- Чомусь усі так думали (посміхається. – О.М.). У нас був абсолютно демократичний процес самовизначення. Під час поїздки до Трускавця депутатам сказали, щоб вони визначилися, у якому комітеті хочуть працювати. Далі були невеликі зміщення, пов’язані із тим, що у деяких комітетах не вистачало людей. Але нікого імперативно не змушували туди йти, а пропонували різні варіанти та узгоджували найбільш підходящий. Я абсолютно свідомо обрав для себе комітет ще навіть до того, як став депутатом – коли розумів, що потравляю до Верховної Ради. Поясню, чому. З моменту, коли на Сході розпочалася війна, мені доводилося там бувати. Я бачив, із якими проблемами стикаються військовослужбовці. Потім мої друзі познайомили мене із моїми колегами вченими (хоч і трошки із іншої сфери), які працюють у Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут", у складі якого є наукова лабораторія "Молния". Тут тривалий час проводилися дослідження у сфері електромагнітного випромінювання (із електромагнітними імпульсами). У них є багато цікавих напрацювань, які, на моє переконання, можуть суттєво підсилити Збройні Сили України. Однак їх ніхто серйозно не розглядає, як варіант зміцнення обороноздатності нашої країни. Причому йдеться про абсолютно невеликі кошти! Коли я переговорив із цими вченими, побачив їхні напрацювання, зрозумів: тут гарні перспективи. Це перший мотив, чому я вирішив обрати комітет з питань національної безпеки. Зараз мушу визнати: я уже два роки – народний депутат, маю стосунок до ОП, тому що є представником президента у Конституційному Суді, але мені досі не вдалося переламати ту ситуацію…
- Чому? Немає підтримки?
- Ні, підтримка якраз є усюди. Парадоксальність ситуації у тому, що є бюрократична машина, яку вкрай важко переспрямувати. Цей університет знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки, яке цей об’єкт цікавить тільки, як можливість продемонструвати високим гостям наявність в Україні певних унікальних речей. На цьому усе завершується. Тому фінансувати ці наукові розробки вони не готові. Цим хочуть займатися військові, але не можуть, бо йдеться про інше відомство. Уже були спільні наради. Ми дивилися, які тут можливі варіанти. У нас при Кабміні є комісія з інноваційних проєктів, яка також уже мала виділити кошти. Але все одно на якомусь етапі усе гальмувалося. Не знаю, чи це усе "підступи ворогів" – уже починаю навіть у цьому напрямку думати (всміхається. – О.М.). Але все ще не полишаю надію довести справу до кінця. Я запропонував нашим депутатам від Харківщини провести на місці виїзне засідання, подивитися на об’єкт та його можливості. Треба вирішити це питання спільними зусиллями.
Була ще одна причина, чому я обрав цей комітет. 2015-го я був мобілізований та проходив військову службу, був в зоні проведення на той час Антитерористичної операції. Я бачив: нам не вистачає такого потужного компоненту, яким має стати для ЗСУ територіальна оборона. Тому одразу, як почав працювати в комітеті, став керівником робочої групи по підготовці законопроєкту Про територіальну оборону. Президент ініціював ухвалення цього документу. Якщо вдасться його прийняти, то половину своєї місії в парламенті можна буде вважати виконаною (посміхається. – О.М.).
- Президент говорив, що цей законопроєкт треба прийняти ще до кінця 2020 року…
- Правильно. Працювала робоча група. Потім були певні політичні протидії (інакше й назвати не можна). Часто запитують, чому ми не розглядаємо законопроєкт про тероборону, який зареєстрував народний депутат Шараськін (нардеп від "Голосу". – О.М.). Він щонайменше вчинив неетично, тому що його документ – це проміжний варіант, напрацьований робочою групою, яку я півтора року очолював. Він жодного разу у засіданнях групи участі не брав. Щоб ви розуміли, я його взагалі не знав до моменту, як він зареєстрував цей законопроєкт! Для мене, як для людини, яка продовжує займатися наукою, це було шоком з точки зору того, як хтось може присвоїти чужий інтелектуальний продукт і видавати за свій?! Потім мені сказали, що у Верховній Раді це нормальна ситуація, а не екстраординарний випадок (всміхається. – О.М.). Шараськін почав робити медійні заяви, що треба приймати його проєкт закону, хоча він був недоопрацьований. Як раз той законопроєкт, який зареєстрував президент і визначив, як невідкладний, містить багато концептуальних речей, напрацьованих нашою робочою групою. РНБО підготувала цей документ, взявши наші напрацювання. Це результат спільної роботи. Думаю, він додасть істотних можливостей для територіальної оборони.
- Коли Верховна Рада може ухвалити законопроєкт?
- На цій сесії. У першому читанні – це 100 відсотків. Думаю, і в цілому теж вийде. Мене ваші колеги запитують, чи розглядатимемо ми його на сесійному тижні, який розпочнеться 31 травня. Я не є членом Погоджувальної Ради, де вирішуються такі питання. Тут можливі два варіанти розвитку подій. Перший – коли сплине визначений законом Про регламент термін подання альтернативних законопроєктів (це 14 днів). Другий – у вівторок чи середу ми можемо скоротити наполовину строк внесення альтернативних і розглянути його у першому читанні, наприклад, у четвер. Подивимося, як воно буде.
- Днями в ЗМІ з’явилася інформація про те, що Міноборони вперше за президентства Зеленського "злило" одному монополісту (ТОВ "Військсервіс-Волонтер") 85 відсотків підрядів на харчування військовослужбовців. Чи перевіряв її ваш комітет?
- Так. Ця проблема отримала новий медійний імпульс завдяки, в тому числі, засіданню нашого комітету. На ньому ми заслухали заступника міністра оборони, який відповідає у тому числі й за продовольче забезпечення Збройних Сил України, працівників фірм, які не були відібрані у процесі тендерних процедур, як можливі постачальники харчової продукції та інших. Ця компанія ("Військсервіс-Волонтер". – О.М.) іще з однією скомпонували більше 80 відсотків підрядів в одному центрі. Я, як єдиний юрист у нашому комітеті, сказав: це порушення антимонопольного законодавства України. Тому що концентрація в одних руках такої кількості підрядів на харчування для ЗСУ – загроза національній безпеці. Після цього ми направили лист на міністра оборони, щоб він з’ясував, чи відповідає займаній посаді його заступник, який відповідальний за продовольче забезпечення військовослужбовців. Рекомендували переглянути тендерні процедури щодо унеможливлення у подальшому монополізації. Зараз нам звітують: йде ревізія нормативного забезпечення цих процесів. Це питання постійно на контролі нашого комітету. Більше того, на засіданні було з’ясовано: велика ймовірність наявності певних корупційних складових у забезпеченні харчування ЗСУ. Наприклад, одна компанія, яка пропонувала нижчу ціну поставки продуктів харчування була відкинута тільки через те, що прокурор Київської міської прокуратури написав: на його думку, до неї є якісь питання. Ми від комітету вже підготували звернення на ім’я генерального прокурора, щоб була дана оцінка правомірності дій цього посадовця, який фактично унеможливив участь в тендері компанії, яка могла забезпечити конкуренцію та запропонувати більш низькі ціни. Ось такий "клубок" проблем, який свідчить про те, що там явно не обходиться без корупційної складової. Хтось на цьому гарно заробляє. Комітет продовжує дослідувати це питання. Думаю, ми знайдемо, хто цим займається. Такі люди мають понести відповідальність, у тому числі кримінальну.
-Ще однією проблемою є ухвалення Держоборонзамовлення. Весь час це відбувається із запізненням. Наприклад, минулого року – наприкінці березня. Цього – у квітні. Чому так?
- Не можна порівнювати 2020 рік із 2021-м. Минулого року були затримки через те, що є договори, які переходять із одного року на інший. Вони укладалися ще у 2016-2017 роках і є невиконаними, тому потрібно було перерозподілити кошти. Цього року проблема виникла виключно через те, що ми прийняли новий закон Про оборонні закупівлі. Він передбачав ухвалення цілого ряду підзаконних і нормативно-правових актів, які мали розробити Міністерство оборони України, ЗСУ та інші суб’єкти сектора оборони. Не завжди встигали зробити це у визначені строки. А без цих документів ми не могли затверджувати ДОЗ.
На сьогоднішній день усі оборонні замовлення комітетом погоджені. Йде повноцінна робота. Ми усіх причетних поінформували: наступного разу комітет більше ніяких поблажок не даватиме. Маємо робити усе своєчасно, без затримок.
- Чому не виконується Указ президента про трирічне планування ДОЗу?
- Знову ж таки, причина у прийнятті закону Про оборонні закупівлі. Цього року ми почнемо в нормальному робочому руслі і планувати, і затверджувати Державне оборонне замовлення. Не має бути ніяких проблем. До речі, хочу сказати: у нашому комітеті, не залежно від політичної приналежності, депутати мають чітке розуміння сфери безпеки і оборони. У нас відсутні політичні суперечки. Усі голосують виключно з точки зору забезпечення інтересів оборони держави і унеможливлення корупційних складових. За висловленнями представників оборонного сектору, які приходять для затвердження ДОЗу, такого детального аналізу кожної позиції вони взагалі не пам’ятають. Раніше все було формально. А ми усе перевіряємо, залишаємо непогодженими ті позиції, які не мають сенсу або містять корупційну складову. Оця наша прискіплива увага суттєво нівелює деяке зволікання. Краще трохи затягнути, аніж дозволити комусь вкрасти декілька десятків мільйонів гривень. Зараз ми просто не затверджуємо сумнівні забаганки військових.
"РНБО ТОЧНО НЕ УХВАЛЮЄ РІШЕННЯ, ЯКІ "КОНКУРУЮТЬ" ІЗ СУДОВОЮ ВЛАДОЮ"
- Ви два роки представляєте президента у Конституційному Суді України. 29 грудня минулого року Зеленський відсторонив від виконання обов’язків голову суду Олександра Тупицького. Тоді було багато розмов про те, що президент не має таких повноважень, адже згідно з Конституцією, рішення про звільнення з посади судді КСУ суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу. Чому так?
-Питання Конституційного Суду взагалі дуже актуальне з огляду на ті рішення, які він продукував протягом, в тому числі, останніх років, з огляду на ситуацію, яка склалася у зв’язку із сумнозвісною діяльністю пана Тупицького на посаді судді та голови КСУ. Конституційний Суд – це дуже важливий інститут, який має бути повністю незалежним. Так само, як і отримувати максимальні гарантії. Але коли вони перетворилися на такий імунітет від будь-яких дій, навіть абсурдних, злочинних, антидержавних і антинародних, це уже викликає багато питань. Я не можу зараз сказати, чи є в нинішньому статусі Конституційного Суду елемент теорії змови якихось політичних осіб. Хоча я б це не виключав. Тому що, як людина, яка займається конституційним правом України, чудово розумію прагматичність цілі тих, хто міг зрежисувати такий статус КСУ. Якщо ми говоримо про певний закон, який потрібен якомусь олігарху або шкідливий для нього, то йому потрібно знайти дуже багато аргументів, щоб Верховна Рада прийняла рішення необхідною кількістю голосів. Паралельний процес – 10 суддів Конституційного Суду (необхідна мінімальна кількість), які можуть скасувати закон, прийнятий 300 голосами депутатів. Це правильно, що КСУ повинен мати такі повноваження. Якщо закон, очевидно, неконституційний, то мають скасувати. Тут питань немає. Інша справа, коли йдеться про зловживання. Венеціанська комісія чітко відповіла на запит президента: рішення від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 (яке поклало початок протистоянню голови КСУ з усім політикумом та суспільством) було юридично невмотивованим. Чому Конституційний Суд вирішив визнати неконституційними ті положення – толком ніхто не розуміє. Які саме були юридичні аргументи, з цього рішення точно не випливає. Венеціанська комісія сказала, що суд вийшов за межі і своїх повноважень, і конституційного подання. До речі, суддя-доповідач Сліденко сам сказав в прямому ефірі: Так, ми визнали неконституційними ті положення, про які не просили, але вони стосувалися нас. Тобто це фактично була явка з повинною! Не знаю, чому досі правоохоронні органи не застосували до нього усі процесуальні можливості. Так от, повторюся, відбувся вихід за межі повноважень та конституційного подання. Це демонструє, що Конституційний Суд України використовує надані йому Конституцією можливості в супереч головної ідеї функціонування конституційної юрисдикції – забезпечення верховенства права і Конституції, як системи певних беззаперечних цінностей.
Повертаючись до вашого питання, скажу: президент абсолютно адекватно реагував на ту загрозу, яка виникла. Окрім рішення про неконституційність окремих положень закону Про запобігання корупції, також було визнано неконституційним указ президента про призначення пана Ситника (правда, з приводу юридичної аргументації там у мене запитань набагато менше), потім закон про НАБУ був частково визнаний неконституційним. Це усе вкладається в одну цілісну картину – чітка протидія нормальному функціонуванню системи антикорупційних органів, яку Конституційний Суд України намагався зруйнувати явно в чиїхось інтересах. Оскільки з’явилася ця остання крапля – рішення від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, президент на наступний день скликав засідання РНБО, де було визнано: йдеться про загрозу нацбезпеці. Крім того, на той час по Тупицькому уже було подання органів досудового розслідування.
Ви говорите, що у президента немає таких конституційних повноважень. Річ у тому, що в статті 106 Конституції України сказано: президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази. У мене просте запитання: як розуміти з точки зору філології словосполучення "на основі та на виконання Конституції і законів"? Тобто на виконання законів президент має право видавати укази?! Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає, що особи, призначені президентом (а з Тупицьким саме так було), повинні бути відсторонені за поданням органів досудового розслідування посадовою особою, яка здійснила призначення. Тому у мене точно немає сумнівів у тому, що президент діяв у межах своїх повноважень у питанні відсторонення пана Тупицького від виконання обов’язків на час досудового розслідування.
Що стосується указу президента про скасування указів Януковича про призначення Тупицького та Касмініна суддями Конституційного Суду України, знову ж таки, було рішення РНБО. Її члени, оцінивши надані матеріали, сказали: Тупицький та Касмінін своїми діями створюють загрози національній безпеці. Рада нацбезпеки – це колегіальний орган, який приймає рішення шляхом голосування. Якщо практично одноголосно це підтримали, президент має право скасовувати правові акти президента. Верховна Рада ж має право скасовувати, наприклад, постанову, яку прийняла Верховна Рада минулого скликання. Чому у подібній ситуації по президенту виникають питання?!
- Виникають питання через те, що так можна дійти до абсурду – скасувати укази Порошенка, Януковича, Ющенка, Кучми, Кравчука. Це може призвести до хаосу.
- Ви правильно говорите. Загалом потрібно мати межу та стримування. Але ми обговорюємо конкретний випадок. Національна безпека за Конституцією – одна із тих цінностей, які мають бути забезпечені шляхом підписання такого указу. Тому я не бачу проблем із скасуванням президентом двох конкретних указів про призначення конкретних осіб суддями КСУ. Бо їхня діяльність загрожує національній безпеці.
- У нас зараз Рада нацбезпеки вирішує усі питання – говорить, які укази скасовувати, встановлює, які канали закривати, чи хто у нас контрабандист. Поясність, як фахівець, цю ситуацію. Адже складається враження, що рішеннями РНБО хочуть підмінити усі правоохоронні органи та суди.
- Таке враження може скластися. Багато хто із наших політичних опонентів акцентують на цьому увагу. Мовляв, Рада нацбезпеки якоюсь мірою підміняє собою правоохоронну систему. Насправді це не так. Тому що Рада національної безпеки та оборони – це координаційний орган, правовий статус якого закріплений в Конституції України. Там чітко зазначено: РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Її членами є генеральний прокурор, міністр внутрішніх справ, міністр оборони, керівники інших силових відомств…
- Але немає представників судової гілки влади.
- Так. РНБО точно не ухвалює рішення, які "конкурують" із судовою владою...
- А контрабандисти?
- Почнімо тоді трохи з іншого. Є концепція національної безпеки України, в якій передбачено, що саме становить загрозу цій нацбезпеці. Національна безпека охоплює економічну, енергетичну, військову, політичну, інформаційну та інші сфери. До речі, ми маємо чимало прикладів, коли Рада нацбезпеки ухвалювала рішення, які мали бути оцінені не нижче рівня нинішніх. Коли Юлія Володимирівна Тимошенко була прем’єр-міністром України, то РНБО постійно проводила засідання з питань продовольчої безпеки. В результаті того виник дефіцит цукру в країні. Також були засідання із питань енергетичної безпеки, що призвело до дефіциту бензину. І я не можу сказати, що було абсолютно неправильним долучати РНБО. Бо продовольча безпека – це теж складова нацбезпеки…
- Так про будь-що можна сказати.
- Але має бути здоровий глузд. Потрібно не допускати очевидного втручання у компетенцію інших органів. У нашому випадку є дуже важливий чинник. Ми повинні розуміти, що РНБО зараз керується чинним законом Про санкції, який було прийнято Верховною Радою попереднього скликання. Можна по-різному оцінювати цей документ і казати про те, що до громадян України він не застосовується. Але це неправильно. Треба почитати закон. Там у частині першій статті третьої передбачено: санкції можуть застосовуватися до будь-яких суб’єктів, які створюють загрозу національним інтересам. Коли ми говоримо про те, що контрабандисти створюють загрози національній безпеці, то ця діяльність має бути припинена. Упереджуючи ваше можливе питання, наскільки повним є список цих людей, скажу: я б не хотів давати передчасні оцінки тим, щодо кого були застосовані конкретні санкційні заходи. Президент неодноразово заявляв: Це не кінець, а лише початок. Треба почекати.
- Він уже й анонсував: "Дивіться нас щоп’ятниці".
- Абсолютно правильно. Ті, кого ще не вистачає у санкційних списках, там будуть. Ви говорите, що РНБО підміняє собою інші органи. Я вам скажу, в чому тут проблема. Я ніколи професійно не опікувався питаннями контрабанди, але знаю прізвища тих, хто зловживав контрабандними схемами. Ті, хто десятками років опікувався контрабандою, чудово розуміли: цю роботу потрібно вибудовувати таким чином, щоб до них особисто юридично "підкопатися" для кримінального переслідування буде або неможливо, або вкрай складно. Будь-який фахівець у галузі права чудово усвідомлює: якщо пан "Х" є відомим головним "бароном" контрабанди на Одеській чи Чернівецькій митниці, але він ніде особистих підписів не ставив, його, в принципі, неможливо притягнути до кримінально-правової відповідальності. Щодо санкцій - я не є членом РНБО, тому мені важко оцінювати, які були надані докази головою Служби безпеки України, Офісом генерального прокурора, Міністерством внутрішніх справ. Але санкції – це дієвий інструмент, який дозволяє у швидкому темпі вирішувати важливі для країни питання. Я думаю, ніхто не заперечуватиме, що контрабанда – це загроза нацбезпеці.
- Ніхто ж не сперечається, що цими питаннями потрібно займатися. Але усе має бути в рамках законів, щоб ці рішення потім також із легкістю не скасували.
- Тут є ще один аспект, який потрібно згадати – велика інертність кримінально-процесуального законодавства. Я знаю, що у комітетах з питань правової політики та правоохоронної діяльності йдуть дискусії щодо необхідних тут змін. Але поки нинішній Кримінальний процесуальний кодекс такий, що він дозволяє зволікати. Тому на даний момент дії РНБО точно відповідають вимогам тих нормативно-правових актів, якими вона керується у своїй діяльності і дозволяє досягнути того ефекту, який забезпечує національні інтереси. Це найголовніше.
От ви згадали закриття каналів. Дивіться, коли закрили канали Медведчука, почали запитувати: "Де ж кримінальні провадження по ньому? ". Зараз ми їх бачимо. Це ж усе йде в комплексі. Бо використання труби дозволило йому, в тому числі, мати й ці канали. Я ще тоді говорив: "Давайте дочекаємося". От тепер Медведчуку обраний запобіжний захід…
- Таке собі покарання – сидіти вдома.
- Та ситуація, яка відбулася із Медведчуком, зайвий раз демонструє: нам у Верховній Раді потрібно думати, як унеможливити застосування таких м’яких запобіжних заходів до осіб, які підозрюються у важких злочинах. Але у нас є певна система координат, в якій ми змушені діяти. Відступаючи трохи від теми, проведу аналогію. Однією із популярних тез є те, щоб унеможливити вихід корупціонерів під заставу. Тобто якщо особа підозрюється у корупційних діях та отриманні неправомірної вигоди, то має тільки сидіти в слідчому ізоляторі. Таку думку точно не поділяють європейські демократичні правозахисні інституції, Європейський суд з прав людини і Венеціанська комісія. Бо це порушує цілу низку міжнародних стандартів, адже в таких випадках людині завжди потрібно давати можливість якоїсь альтернативи. Тому у разі прийняття нами такого рішення, по-перше, нас одразу критикуватимуть. По-друге, велика ймовірність, що таке положення потім буде скасовано у Конституційному Суді. Якщо так станеться, то я, як конституціоналіст, скажу, що це правильно. Тому що є презумпція невинуватості. Коли особа ще не визнана винуватою, унеможливити її перебування під особистим зобов’язанням чи домашнім арештом, а лише брати під варту, буде неправильним. Уявімо собі: потім виявляється, що людину підставили, це встановили і її виправдали. А вона кілька місяців відсиділа у СІЗО. Перше - треба буде виплачувати компенсацію із державного бюджету. Друге – постраждає сама людина з морально-етичної точки зору. Тому, знаєте, є багато неоднозначних питань, які потребують вирішення, але із урахуванням інших чинників.
- Повернуся до Конституційного Суду. Сьогодні (27 травня. – О.М.) суд закрив провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності Тупицького…
- Я тільки бачив заголовок. Ще не читав мотивацію, чому саме так відбулося. Тому не готовий зараз це коментувати.
- Я хочу, щоб ви не саме рішення прокоментували, а спробували спрогнозувати, що буде далі. Бо Тупицький опирається, приходить до КСУ, пробує збирати спецзасідання (яке, зрештою, не відбулося, але то інше питання), саботує засідання суду у своїй справі і робить гучні заяви.
- Думаю, далі буде те ж саме, що і зараз: Тупицький уже ніколи не повернеться на посаду судді Конституційного Суду. Тим більше, голови КСУ (це взаємопов’язані речі: якщо не буде суддею, то й не очолить суд). Юридичних механізмів для того, щоб Тупицький не плекав ілюзій щодо свого повернення, більш, аніж достатньо. А рішення судів треба просто проаналізувати. Якщо вони аргументовані – це одна справа. Однак не можна виключати й дію сумнозвісної корпоративної суддівської солідарності. Нагадаю: коли Янукович призначив Тупицького в КСУ, той був вихідцем із судової системи. Це перше.
Друге, Конституційний Суд сформував в цілій низці своїх рішень юридичну позицію, за якою матеріальне забезпечення і гарантій суддів не можуть бути зменшені порівняно із закріпленими. Тобто часто відверто ставав на бік судової влади. Тому не можна виключати, що спрацював такий суддівський солідарний дух...
- Кругова суддівська порука, про яку часто говорять.
- Так. Це те, що треба зламати. В даному випадку, я є послідовним прихильником того, що судову владу потрібно вилучити із числа суб’єктів, які мають право призначати суддів Конституційного Суду. Зараз шість подає Верховна Рада, шість – президент, ще шість – з’їзд суддів. От він в цій ланці точно зайвий! У всьому цивілізованому світі два суб’єкти – глава держави і парламент. Я вважаю, що існування у нас цього третього "елементу" призвело до того, що фактично утворилася оця "замкнута каста". Тут можна цитувати багатьох політиків, які говорили про те: "Ми зробили суддям високий рівень матеріального забезпечення і гарантії, але справедливого правосуддя все ще не отримали". Хоча питання теж неоднозначне. Я б тут теж хотів зробити відступ – не можна дозволяти панувати в суспільстві таким категоричним настроям. Тому що лише невелика кількість справ мають суспільний резонанс. Саме по них складається враження, як працює судова система. Але дуже великий масив (якщо не помиляюся, більше 90 відсотків справ) повністю влаштовують обидві сторони спору у судах загальної юрисдикції. Тому треба дуже обережно й умовно говорити про те, що у нас судова система працює вкрай погано. Так, проблеми є. Їх треба вирішувати. Але не таким чином, як пропонували: усіх розігнати та набрати нових.
-Це видається нереальним.
- Нереальним і помилковим. Треба встановити чіткі правила. Президент діє абсолютно правильно, коли хоче переформатувати ту інституцію, якою зараз є Вища рада правосуддя, таким чином, щоб вона не допускала тих негативних явищ, які існують сьогодні. Якщо суддя вчинив правопорушення, має понести заслужене покарання. У такому разі кількість претензій до судів значно зменшилася б.
- Зараз у Конституційному Суді є вакантне місце судді по квоті Верховної Ради, на яке планує претендувати ваша колега Ольга Совгиря. З огляду на ваш досвід, ви б не хотіли спробувати себе на цій посаді?
- На найближчу перспективу я для себе точно не розглядаю посаду судді Конституційного Суду. Насамперед, тому що діяльність судді КСУ не відповідає темпераментним аспектам моєї особистості. Мені потрібна більша динаміка. Тим більше, мені б хотілося, щоб від результатів моєї діяльності був більш очевидний і конкретний результат. Тому я не планую найближчим часом бути суддею Конституційного Суду. На тривалу перспективу не говоритиму. Бо, можливо, у моїй свідомості чи підсвідомості щось зміниться. Але зараз це точно не моє (посміхається. - О.М.).
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"
