"У місці масового поховання в Ізюмі є військові, але переважна кількість загиблих – цивільні. Люди зі зв’язаними руками, у декого відсутні чоловічі статеві органи, є з кульовими отворами, різноманітними травмами обличчя, – Христина Подиряко

"ОКУПОВАНИХ МІСТ, ДЕ Б РОСІЯНИ НЕ ВЧИНЯЛИ ЗВІРСТВА, НЕМАЄ"

– Слідчі Нацполіції зараз активно документують воєнні злочини на визволених територіях Харківської області. Ми побачили страшні кадри з катівень, місць масових поховань. Розкажіть, що вже відомо про одне з таких масових поховань в Ізюмі, яке виявили першим? Чи встановлено особистості людей, яких там поховано?

– З перших днів деокупації частини Харківщини, міст Балаклії, Куп’янська, Ізюму, Великого Бурлука, Вовчанська й багатьох інших містечок і сіл поліція справді розпочала документування воєнних злочинів на цих територіях. І окрім сил та засобів Головного управління Національної поліції в Харківській області до цього процесу документування російських звірств долучилися й слідчі Головного слідчого управління Національної поліції і підрозділи з інших областей.

Зокрема на деокупованих територіях Харківщини безпосередньо працюють і слідчі нашого Управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, головного слідчого управління й слідчі-криміналісти головного слідчого управління.

Щодо масового поховання людей в Ізюмі, в лісі, біля території міського цвинтаря. До огляду місця події було залучено чимало сил. Там працювали 105 поліцейських, 10 криміналістичних лабораторій, 10 судово-медичних експертів Харківського обласного бюро СМЕ, 80 працівників ДСНС та інші фахівці.

Ексгумація тіл наразі завершена. Вилучено 447 тіл, з них 5 дітей. Поступово встановлюватимуться дані всіх загиблих. Звісно, на це знадобиться час. Але з того, що вже встановлено, можу вам сказати, що там є військові, але переважна кількість загиблих – цивільні. Це 194 – чоловіки і 215 – жінок. У багатьох із них ознаки насильницької смерті, зокрема й сліди катувань, таких страшних, що мені тяжко про це говорити. Там люди зі зв’язаними руками, у декого відсутні чоловічі статеві органи, є з кульовими отворами, різноманітними травмами обличчя, приміром з переломами щелеп, багато хто з переломами ребер.

– А як загинули діти?

– Встановлюємо поступово. Наприклад, двоє з цих дітей, як з’ясувалося, загинули внаслідок авіаудару.

Щось коментувати більш детально стосовно загибелі людей, яких там поховано, важко, бо слідчі дії ще проводяться. Розслідується кожен злочин, вчинений стосовно кожної конкретної особи. Тому треба багато часу, щоб усе з’ясувати детально, познаходити родичів, допитати, визнати потерпілими.

Та передусім потрібно всіх цих загиблих людей ідентифікувати. Це непросто зробити, бо від початку окупації, тобто з березня, минуло багато часу. Самі розумієте, в якому стані тіла. Також знайдено скелетовані рештки, які й тілами важко назвати. Зокрема, й рештки дитини.

– А як визначили, що серед похованих є військові й цивільні? Рештки одягу збереглися чи з написів на могилах? Була інформація в ЗМІ, що там частину могил позначено просто номерами.

– На частині могил були імена з прізвищами. Окрім того, слідчі опитують місцевих жителів, які теж розповідають, що знають, про тих, хто загинув під час окупації.

– Там багато військових?

– Військових 22.

– За яких обставин вони загинули? Під час боїв?

– Ці тіла також з ознаками насильницької смерті. У деяких кульові поранення і ознаки катувань. Я вважаю, що вони загинули не в бою.

– Гадаєте, їх узяли в полон і катували?

– Це встановить слідство. Та якщо під час окупації їх узяли в полон, то не можна було вчиняти щодо них такі злочинні дії. Це порушення норм Женевської конвенції.

– Росіяни її, здається, зовсім не читали. Подивіться, в якому стані наші воїни повертаються з полону. А ви вже розумієте, який саме підрозділ російської армії стояв в Ізюмі й навіщо вони влаштували там катівні?

– Наразі всі ці обставини з’ясовуються. Уже є певний масив інформації, дані телефонії, деяка документація цих військових, є відеозаписи, їхні анкетні дані. Однак наразі це все відпрацьовується, і щоб не бігти наперед, поки не називатиму підрозділів, які там були. Ми маємо провести всі необхідні слідчі дії, щоб встановити конкретних осіб, причетних до вчинення воєнних злочинів.

– Як так сталося, що вони залишили документи? Тікали швидко?

– Так, вони не очікували, що наші почнуть наступ і так швидко їх вибиватимуть із цих територій. У них не було змоги зібрати речі. І це безперечно зіграло на нашу користь, бо у нас є дуже багато речових доказів, які ми будемо аналізувати, щоб у подальшому притягувати винних до відповідальності.

– Ви сказали, що вилучаються і відеозаписи. Це місцеві мешканці знімали чи там ще працювали вуличні відеокамери? І що на цих записах?

– Це події, зафіксовані автомобільними відеореєстраторами, на мобільні телефони. Наразі відпрацьовується вся деокупована територія не тільки Ізюму, а й усієї Харківської області, з’ясовуємо, де були в цей час працюючі внутрішні і зовнішні камери відеоспостереження, за допомогою яких ми можемо фіксувати чи ідентифікувати за обличчями військових рф.

– Коли ми з вами минулого разу спілкувалися про те, що коїлося під час окупації в Київській області, ви розповідали, що там відбувалися  ротації і росіяни по-різному поводилися. Хтось більш-менш адекватно, а хтось демонстративно вчиняв звірства, аби таким чином підсилити авторитет. Сказала і подумала, що ж має бути в головах у таких людей, щоб за рахунок тортур і вбивств самостверджуватись. Але, певно, ми цього так і не зрозуміємо. Скажіть, в Ізюмі було те саме? Різні підрозділи – різне ставлення до місцевого населення? І як поводилися місцеві? Було багато зрадників, які їх підтримали?

– Так, ротації тут теж були, відповідно і різні підрозділи. На жаль, за допомогою колаборантів і зрадників їм вдалося на деякий період окупувати ці території. Я маю на увазі не лише Ізюм, а й інші міста і села Харківщини.

Зараз провадиться дуже активна робота зі встановлення таких осіб.

Знаєте, мене постійно питають, які результати нашої роботи з розслідування злочинів на деокупованих територіях. Можу запевнити ваших читачів, що для нас дуже важливо, щоб кожна з таких сволот отримала те, на що заслуговує. Відповідно до вимог українського і міжнародного законодавства.

Та хочу зауважити, що, як показує досвід інших країн, на території яких відбувалися воєнні злочини, результати розслідувань були не настільки швидко, як цього хотілося б суспільству. Бо процес документування і фіксації таких злочинів досить складний. Ми побували на різних тренінгах, які проводили люди, що мали безпосереднє відношення до розслідувань, і вони кажуть, що цей процес може тривати роками.

У нас уже є певні результати і частині військових рф вже пред’явлено підозри. На жаль, поки що заочно, але ми сподіваємося, що вироки вони отримають не заочні і відбуватимуть покарання, яке буде визначене судом.

– Днями була інформація, що правоохоронці вилучили списки людей, яких окупанти утримували в одній із катівень Ізюму. Вони записували в цих списках тільки прізвища ув’язнених чи ще якусь інформацію? Не писали, чому саме затримували людину?

– Там лише анкетні дані людей. А також зазначалася приналежність до військових підрозділів або правоохоронних органів.

– Заради чого вони катували цивільних?

– На мій погляд, окрім залякування населення, іншої мети не було. Численні випадки застосування тортур до мирного населення – це був, як на мене, демонстративний прояв влади окупантами над українським народом. У такий дикунський спосіб вони намагалися показати свою перевагу, щоб утримати владу.

– Стало відомо, що тіло із синьо-жовтими браслетами на руці, яке дістали під час ексгумації тіл українських мучеників на Харківщині, – належить українському воїну Сергію Сові. Фотографія з процедури ексгумації облетіла весь світ. І за татуюванням його впізнала дружина. А чи встановлено вже, за яких обставин загинув цей військовий?

– На початку квітня він перебував у зоні бойових дій поблизу Ізюму. А трохи пізніше перестав виходити на зв'язок. Тоді дружина звернулася до поліції з приводу зникнення безвісти. У їхнього сина відібрані біологічні матеріали для встановлення ДНК-профілю.

Наразі проведено впізнання, призначено судово-медичну експертизу.

– Так він загинув на полі бою чи потрапив у полон і його вбили?

– Ці обставини наразі з’ясовуються.

– Ми вже знаємо, що відбувалося під час окупації на Київщині, Чернігівщині, Сумщині. А тепер потроху дізнаЄмося і про Харківщину. Як ви вважаєте, чому тут так багато катівень? Адже їх точно значно більше, ніж було в інших областях. Складається враження, що вони посилили терор місцевого населення. Можливо, вони отримали таку вказівку від свого керівництва?

– Я думаю, що вони аналогічно діяли б в інших областях, якби у них була можливість окупувати ці території на значно більший період часу. Я з жахом можу тільки уявити, про що ми дізнаємося, коли визволимо Маріуполь і Херсон.

– Ви ж, певно, отримуєте хоч частково інформацію з територій, які досі окуповано. Чи є в Україні окуповані міста, де росіянами не чинилися б  звірства щодо мирного населення?

– Можу сказати із впевненістю, що окупованих міст, де б росіянами не вчинялися звірства, немає.

"ПОЛІЦІЯ ЗАДОКУМЕНТУВАЛА ФАКТИ ЗАГИБЕЛІ 29 ЖУРНАЛІСТІВ"

– Скільки загалом задокументовано воєнних злочинів по Україні?

– На сьогодні Національна поліція вже зареєструвала понад 32 тисячі кримінальних проваджень за фактами вчинення на території України злочинів військовослужбовцями збройних сил російської федерації і їхніми пособниками.

Найбільше за такими фактами розпочато кримінальних проваджень у Київській (понад 4,8 тисячі), Дніпропетровській (4,2 тисячі), Луганській (3,2 тисячі), Херсонській (майже 2,8 тисячі) і Донецькій (2,3 тисячі) областях. Та оскільки такі злочини – це переважно підслідність Служби безпеки України, значну частину матеріалів, ми передали колегам.

Слідчими поліції вже повідомлено підозри більш як 830 особам за вчинення ними злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом. Зазначу, що в цей показник входять і виявлені нами пособники ворога, колаборанти й так звані "прославлятєлі руського міра".

Звісно, ми розслідуємо обставини вчинення злочину відносно кожної конкретної людини. Однак я впевнена, що все те, що вчиняють нині в Україні росіяни, – це все один великий воєнний злочин. Тому проводячи розслідування, збираючи докази, які в подальшому будуть передаватися в національні й міжнародні судові інстанції, ми маємо довести масовість, системність цих злочинів, вчинених на всій території нашої країни проти мирного населення. Це ракетні удари, артилерійські обстріли населених пунктів, авіаудари.

А також маємо притягнути до відповідальності не лише виконавців, а й тих, хто віддавав злочинні накази. Як і тих, хто безпосередньо не віддавав таких наказів, але за посадою має повноваження зупинити всі ці звірства, які вчиняють військові рф, але не робить цього.

– Там взагалі вище військово-політичне керівництво або медалі роздає, заохочуючи, або робить вигляд, що ніяких злочинів не було.

– Вже неможливо приховати чи заперечувати, що їх не було. Про них знає весь світ. І так, вони справді сприяють злочинам, заохочуючи військових.

Тому насамперед необхідно робити акцент саме на осіб, які сприяють, організовують ці всі злочини і завдяки яким це все й відбувається.

– Скільки справ уже передано в суд?

– Уже спрямовано матеріали кримінальних проваджень стосовно осіб за вчинення ними 285 злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом (стаття 110 КК України – 6, статті 111 – 111-2 КК України – 154, стаття 260 КК України – 6, статті 346-1 – 436-2 КК України – 74, стаття 438 КК України – 13).

– Минуло досить часу, щоб повернутися до питання про результати розслідувань воєнних злочинів на деокупованих територіях Київської області. Скільки таких справ розслідує Нацполіція?

– За час окупації Київщини й післяокупанійний період слідчі Національної поліції задокументували 4,7 тисячі злочинів, пов’язаних із порушеннями законів і звичаїв війни.

У значній кількості кримінальних провадженнях (2,3 тисячі на 4 122 епізоди) про такі злочини процесуальними керівниками підслідність змінено й подальше розслідування доручено слідчим Служби безпеки України.

Водночас у 31 кримінальному провадженні, досудове слідство в яких здійснювалося слідчими поліції Київської області, 38 особам було повідомлено про підозри. З них до суду спрямовано матеріали 12 кримінальних проваджень.

– На деокупованих територіях Київщини продовжують знаходити загиблих. Як довго триває процедура ідентифікації особистості? Скільки ще людей не вдалося ідентифікувати? Наскільки важко це робити зараз, з огляду на те, що минув певний час із миті їхнього вбивства?

– Заходи, спрямовані на відпрацювання звільнених територій Київської області, й виявлення тіл загиблих не припиняються.

На сьогодні на деокупованих територіях Бучанського, Броварського і Вишгородського районів Київської області виявлено 1 360 тіл загиблих. На жаль, ще залишаються не ідентифікованими 206 тіл. Основною проблемою неможливості швидкої ідентифікації загиблих є тривалий час їхніх поховань і виниклі трупні зміни. Єдина можливість ідентифікації в такому разі - це тільки вилучення біологічних матеріалів і проведення судових молекулярно-генетичних експертиз з метою встановлення ДНК-профілів, а також встановлення близьких родичів і можливість проведення порівняльної експертизи й встановлення збігу між їхніми ДНК-профілями.

– А як шукати родичів, якщо ви не знаєте, чиє це тіло? Ви ж не відбираєте біологічний матеріал у всіх мешканців.

– Біологічні матеріали відбираються в рамках розслідування кримінальних проваджень про безвісти зниклих осіб у найближчих родичів тієї людини, яку розшукують. Вони заливаються в єдину базу.

– Учора ввечері мені подзвонила знайома із питанням про те, що робити, якщо зник безвісти військовослужбовець у зоні бойових дій. Чи варто в таких випадках звертатися в поліцію?

– Звісно варто писати заяву в поліцію. У ній вказати останню відому інформацію про місцеперебування зниклого, час, коли він виходив на зв'язок, особливі прикмети. Тобто детально описати все, що відомо.

– Подавати заяву можна за місцем проживання?

– Подавати заяву можна в найближчий відділ поліції. У рамках кримінального провадження людину опитають, у неї відберуть біологічний матеріал (якщо це близький родич), спрямують його на експертизу, виведуть її ДНК-профіль і заллють у базу.

– Люди хочуть вірити, що їхні близькі живі. Тому я знаю випадки, коли не поспішають здавати біологічні матеріали.

– Не обов’язково, що людина загинула. Але ситуації можуть бути різними. Наприклад, як було з тілами захисників Маріуполя, які привозили в Київську область з "Азовсталі". Наші слідчі відбирали у всіх біологічні зразки для виведення ДНК-профілів. І люди мали змогу хоча б поховати своїх близьких.

– Зараз із розслідуванням воєнних злочинів Україні допомагають інші країни. Хтось – експертами-криміналістами, хтось – створенням спільних слідчих груп тощо. А чи є змога у слідчих Нацполіції спілкуватися з тими фахівцями з інших країн, які мають досвід розслідування воєнних злочинів?

– Міжнародна співпраця в умовах війни справді збільшилася в рази. Для слідства вона проявилася різними формами. Однією з них стали запропоновані нашими колегами з правоохоронних органів іноземних (дружніх нам) країн навчальні курси для слідчих Національної поліції, спрямовані на підвищення кваліфікації з проведення міжнародних кримінальних розслідувань.

Переданий міжнародними спеціалістами досвід уже застосовується слідчими Національної поліції під час здійснення досудового розслідування таких злочинів.

Наприклад, нещодавно відбувся дуже дієвий і дуже цікавий тренінг у Польщі за участі викладачів Інституту міжнародних кримінальних розслідувань за підтримки Консультативної місії Європейського Союзу. Люди, які нас навчали, це фахівці, які провадили розслідування в Сирії, Іраку.

– Як тільки українська армія визволяє території, зрадники, які співпрацювали з ворогом, або намагаються втекти, або зачаїтися, мовляв, ніхто про їхні дії не знатиме. Але їх знаходять і пред’являють підозри. Скільком колаборантам уже пред’явлено підозри?

– Слідчі й дізнавачі провадили досудове розслідування у понад 1,3 тис. кримінальних провадженнях за фактами причетності осіб до колабораційної діяльності (найбільше у Луганській – 180, Херсонській – 170, Донецькій – 155, м. Києві – 125, Київській – 84, Житомирській областях – 74), в яких 223 особам повідомлено про підозру.

За результатами розслідування у 133 кримінальних провадженнях матеріали щодо підозрюваних спрямовано до суду (Житомирська – 39, Сумська – 17, Харківська – 13, м. Київ і Київська область – по 10, Миколаївська – 8, Хмельницька, Закарпатська й Черкаська області – по 5, Донецька й Одеська області – по 4, Рівненська – 3, Вінницька і Дніпропетровська області – по 2).

– Одна з найболючіших тем, про яку ще хотілося б запитати, –воєнні злочини проти журналістів. На жаль, правил, які б дозволяли журналістам вільно працювати, для росіян не існує. Вони їх убивають викрадають, катують. Тобто, вчиняють такі злочини навмисно. Скільки таких фактів задокументовано? І що з розслідуванням цих справ?

– Слідчі Національної поліції здійснювали досудове розслідування в 52 кримінальних провадженнях за фактами вчинення кримінальних правопорушень військовими рф стосовно представників ЗМІ. Зокрема поліція задокументувала факти загибелі 29, поранення 15 і викрадення 12 представників ЗМІ.

Однак у 39 кримінальних провадженнях цієї категорії підслідність процесуальними керівниками (органами прокуратури) визначено за СБУ, ми передали їм матеріали. Наразі розслідування слідчими поліції здійснюється у 13 таких кримінальних провадженнях.

Слідчі нашого управління, зокрема, провадять досудове розслідування кримінального провадження за фактом вбивства російськими військовими журналіста американського видання The New York Times Брента Ренауда і поранення фотокореспондента, який був разом із ним, Хуана Арредондо. Також тоді було поранено водія транспортного засобу, на якому вони пересувалися. Ця подія сталася в березні під Ірпенем.

– Наскільки я пам’ятаю, Хуан розповідав, що вони намагалися зняти, як люди евакуюються з окупованої території. Вони перейшли один із мостів в Ірпені, сіли в машину і коли проїжджали через блокпост, росіяни бачили, що це представники ЗМІ, і все одно цинічно почали їх обстрілювати. У рамках розслідування підтвердилося, що росіяни справді знали, що це представники ЗМІ, й тому їхній автомобіль обстріляли?

– Звісно, вони бачили, що це журналісти, й зробили це свідомо. Ми допитали багато свідків і потерпілих, у нас наявні відеозаписи. Водій – це волонтер, який запропонував їх підвезти до Романівського мосту, бо там, де він їх побачив, було дуже небезпечно. Вони сіли в автомобіль, почали їхати і по них навмисно відкрили вогонь.

Наразі ще досудове розслідування триває, проводяться слідчі дії і встановлюються особи, причетні до цього злочину.

– А вже є якась попередня інформація, хто тоді з військових рф стояв на цьому блокпосту і міг стріляти?

– Вона перевіряється. Коли будуть результати, я думаю, ми з вами повернемося до цього питання.

– А жителі, скажімо, того ж Ірпеня самі звертаються до поліцейських, щоб повідомити про воєнні злочини, які відбувалися під час окупації? Чи вони воліють забути те, що було, і жити далі?

– Ми створили телеграм-канал, який називається "Воєнні злочини в місті Ірпені". Хочу подякувати, по-перше, небайдужим громадянам, які нам допомагають з фіксацією і розслідуванням воєнних злочинів. Люди звертаються, надсилають відеозаписи, яких раніше у нас не було. Наприклад, днями ми отримали інформацію від людини про те, що в неї є відеозапис із гарним зображенням осіб, яких можна ідентифікувати. Це військові рф.

Для нас дуже важливий такий зворотний зв'язок з людьми, бо така взаємодія допомагає нам працювати ефективніше.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"