Націоналізація ПриватБанку. Що розглядатиме Верховний Суд?
Позивачі намагаються визнати недійсним договір з державою про купівлю-продаж акцій банку і повернути собі право власності на такі акції, наполягаючи, що у них їх нібито незаконно конфіскували. Своєю чергою адвокати фінустанови наголошують на законності націоналізації.
Як рятували вкладників банку
Нагадаємо, 18 грудня 2016 року Національний банк України ухвалив рішення про визнання ПриватБанку неплатоспроможним та подальше виведення його з ринку за участю держави й звернувся до уряду з пропозицією набути права власності на акції банку. Це рішення, як повідомили в НБУ, ґрунтувалося на зменшенні розміру регулятивного капіталу до від’ємного значення. Нестача капіталу ПриватБанку була підтверджена, зокрема, аудиторською компанією Ernst&Young. Акціонери банку не виконали взяті на себе зобов’язання з його фінансового оздоровлення.
Того ж дня Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про входження держави до капіталу ПриватБанку. Перехід фінустанови у власність держави відбувся відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Як пояснювали в Мінфіні та НБУ, націоналізація ПриватБанку була необхідним кроком для його порятунку та забезпечення фінансової та економічної стабільності в Україні. Адже виведення з ринку найбільшого банку в країні, де тримали кошти понад 20 млн українців та через який здійснювалась велика кількість роздрібних платежів, могла призвести до дестабілізації фінансової системи країни й мати значний негативний вплив на економіку в цілому.
При цьому Мінфін опублікував лист ексвласників банку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова, який вони надіслали уряду з проханням здійснити придбання державою акцій банку й ухвалити позитивне рішення щодо його подальшої капіталізації для уникнення банкрутства.
Націоналізація відбувалась у кілька етапів. Спочатку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ввів до банку тимчасову адміністрацію, здійснив процедуру bail-in (обмін необтяжених зобов’язань банку перед пов’язаними з банком особами на акції додаткової емісії), а потім продав акції Міністерству фінансів за умовну одну гривню. А для того, щоб покрити діру в капіталі у майже 150 млрд гривень, Міністерство фінансів випустило облігації внутрішньої державної позики на суму 116 млрд грн. Також, в рамках процедури bail-in тимчасова адміністрація конвертувала зобов’язання перед пов’язаними особами на 29 млрд грн у капітал.
Процедуру bail-in, як зазначається на сайті ПриватБанку, визнав Банк Англії та підтвердив Лондонський арбітражний суд.
А от ексвласники банку вирішили в судовому порядку оскаржити націоналізацію і повернути собі акції, які їм раніше належали. Хоч, коментуючи таку ймовірність, заступниця голови НБУ Катерина Рожкова в інтерв'ю "БізнесЦензору" зазначала: "Я вважаю, що націоналізація була проведена цілком законно, а тому повернення банку попереднім власникам неможливе. Ще раз наголошу, згідно із законом це зробити їм не вдасться". А відповідаючи на питання, чи можуть вони отримати компенсацію від держави, пояснила: "Підстав для компенсації жодних немає. Більше того, держава докапіталізувала Приватбанк на 138 млрд грн. Це означає, що капітал у нього на момент націоналізації був негативним. Хто і кому має доплатити у такому разі?"
Попри це, ексвласники і державний банк тривалий час судяться. Частиною позовів ексвласники і пов’язані з ними особи намагаються вплинути на процеси в інших країнах, частиною – оскаржують націоналізацію і процедуру bail-in.
Зокрема, щоб оскаржити націоналізацію, в 2017 році Ігор Коломойський звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва. В 2019 році Ігор Коломойський разом із компанією Triantal Investments Ltd подали позов до Господарського суду міста Києва, в якому, оскаржували договір купівлі-продажу акцій Приватбанку, укладений в процедурі націоналізації, а також висували вимоги щодо повернення собі у власність акцій. У травні 2024 року, з урахуванням того, що Позивачами було заявлено вимоги, які не можуть бути задоволені в силу Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже інвестор, в даному випадку держава, в силу закону не може бути позбавлена права власності на акції банку, а також зважаючи на положення Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" № 590-ІХ, суд першої інстанції закрив провадження за даним позовом.
Північний апеляційний господарський суд підтвердив правомірність дій суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі на підставі Закону 590-ІХ.
Позивачі оскаржили ці судові рішення в касаційній інстанції. І серед численних справ, ініційованих проти банку, цю адвокати фінустанови називають однією з найважливіших. Додаючи, що вона несе найбільші ризики для держави, адже може призвести до втрати державою права власності на банк, для порятунку якого, як зазаначалося було вкладено значні кошти.
Ця справа також є певною мірою рятувальним засобом для ексвласників від проваджень щодо виведення капіталу банку, які ініційовані банком проти ексвласників в інших країнах . Адже отримавши контроль над банком, який ініціював позови за кордоном, вони ці позови руками банку ж можуть припинити.
За словами адвокатів ПриватБанку, в судах першої і другої інстанцій, де засідання проходили переважно в закритому режимі, аргументи позивачів зводились до того, що в них нібито безоплатно було вилучено акції банку. "Тобто, на їхнє переконання, відбулася процедура конфіскації без судового рішення, що суперечить законодавству і Конституції України. Вони також вказують на певні недоліки, які на їхню думку існують в законі про систему гарантування вкладів та стверджують про незаконність дій органів та осіб, які проводили або брали участь у націоналізації ПриватБанку", - розповів у коментарі "Цензор.НЕТ" адвокат банку Віктор Тарасенков.
Він також додав, що процедура конфіскації чітко виписана законом. І в даній ситуації її не було. "В даному випадку існує чіткий механізм виводу банку з ринку за участі держави, регламентований спеціальним законом, - підкреслив він. - І цей закон передбачає спеціальні дії, які вчиняють суб’єкти владних повноважень для того, щоб вивести банк з ринку. Тобто спочатку приймаються певні рішення, банк укладає певні договори від імені акціонерів та пов’язаних осіб, проводиться додаткова емісія акцій банку і т.д.
Це чітко визначена і регламентована законом процедура, яка не має нічого подібного до конфіскації. Адже, конфіскація – це безоплатне вилучення майна на підставі рішення суду у кримінальному провадженні. Конфіскація по суті є різновидом виду покарання. Натомість, виведення банку з ринку за участі держави є способом порятунку цього банку, щоб банк залишався на плаву і вкладники не втратили свої гроші.
Його колега – адвокат Андрій Пожидаєв зазначив, що позивачі просили не тільки витребувати акції і визнати договір купівлі-продажу недійсним, але й зобов’язати банки-зберігачі акцій зробити відповідні технічні операції з перерахунку цих акцій з рахунків держави на рахунки у зберігача, які належать Коломойському. Загалом у позові відповідачами заявлено окрім банка низку державних структур, а також серед вимог виписано те, що треба зробити.
"Цей позов не страшилка, щоб когось налякати, він досить детально продуманий з точки зору можливого його подальшого виконання, якби він був задоволений", - пояснив адвокат.
Сума збитків колишніми власниками не заявлена
За його словами, банківський бізнес зарегульований у всьому світі. І Україна не виняток. Він також наголосив, що банк, як такий належить акціонерам тільки в розмірі тих коштів, які вони безпосередньо вклали (статутний капітал) . "Всі інші кошти, якими оперує банк, не належать акціонерам чи менеджменту. Це кошти звичайних людей, які мають картки, депозити, кошти бізнесу, який тримає свої операційні рахунки в ПриватБанку, - говорить він. – У всьому світі є певні процедури, за якими такий бізнес припиняється. Наш закон про систему гарантування вкладів багато чого запозичив з європейської директиви про виведення банків з ринку. Тобто, він не є чимось унікальним, супер жорстким тощо".
Він нагадав, що за законом банк може припинити свою роботу за рішенням власників банку. Тоді він розраховується з усіма своїми кредиторами, здає ліцензію. А все, що після цього залишилось – переходить до акціонерів.
Або ж є інший спосіб врегулювання проблемних банків. Банк виводиться з ринку регулятором, якщо його діяльність є загрозливою чи не відповідає певним стандартам. І в цьому разі є декілька варіантів. Наприклад, певні активи можуть бути продані іншій фінансовій установі. Або він може бути проданий інвестору. "Інвестором, за законодавством України, може виступати приватна особа, яка відповідає критеріям НБУ, або держава. І обов’язок інвестора – врятувати бізнес, а також заощадження тих осіб, які довірились цьому банку. "У даному випадку інвестор не отримав безкоштовно власність Коломойського і Боголюбова, а вклав чимало коштів, щоб закрити діру і банк міг продовжувати виконувати свої зобов’язання перед людьми, перед бізнесом, які тримали свої кошти в банку, - говорить Андрій Пожидаєв. – Що кажуть будь-які підходи припинення діяльності банків? Що воно має бути справедливим. Як оцінюється справедливість припинення діяльності? Ти спочатку по черзі маєш розрахуватись зі всіма кредиторами (фізичні особи в межах гарантованих вкладів, зобов’язання перед державою, інші суми, які не гарантовані, зобов’язання перед юридичними особами). Гроші тих людей і юридичних осіб, які були пов’язані з менеджментом банку або його власниками, – на передостанньому місці. А власники – на останньому. Тобто, оцінюючи будь-який механізм щодо його справедливості, ти маєш порівняти, що б отримав власник у випадку повної ліквідації банку і у випадку, якщо піти іншим шляхом, який обрала держава у випадку виведення банку з ринку. Ми розуміємо, що з тією дірою, яка була на момент націоналізації в ПриватБанку, нічого не отримали б навіть вкладники. Там би держава закривала усі ці виплати фізичним особам-вкладникам. До акціонерів чи пов’язаних осіб взагалі нічого б не дійшло. Таким чином, казати, що це конфіскація, не можна. Це один з механізмів, який є законним і не є незвичним. Він передбачений в законодавстві інших країн. Як приклад, можна пригадати кризу на Кіпрі, коли вкладники ставали акціонерами банків. В нашому випадку держава стала акціонером банку. І цей спосіб є справедливим, бо якщо його порівняти з ліквідацією, акціонери б нічого не отримали".
Цікаво, що будь-якої суми збитків позивачами не заявлено. Вони хочуть отримати назад банк.
Представники банку ж заявляють, що згідно з законом №590, проваждення у тих справах, які не розглянуті на момент його прийняття, підлягають закриттю. Тобто, провадження закривається без розгляду справи по суті.
Як зазначив адвокат Віктор Тарасенков, в даній справі наразі не було вирішено по суті спору про законність чи незаконність націоналізації. Адже той спосіб захисту, який обрано позивачами, не є ефективним і фактично суперечить закону. Прийнятий у 2020 році закон № 590 на підставі якого було закрито провадження у справі, по суті не вніс нових заборон на витребування акцій банку колишніми власниками, адже така заборона існувала і на момент націоналізації банку в 2016 році і була закріплена в законі про систему гарантування вкладів. При цьому, закон № 590 визначив той спосіб захисту який здатний поновити права колишніх власників банку, в разі їх порушення - , відшкодування збитків у грошовій формі. Ексвласники не можуть вимагати повернення собі акцій чи визнавати недійсними якісь договори, які були укладені в процесі націоналізації. "Законом визначено, що провадження у справах, в яких Позивачами обрано способи захисту прав, якіне відповідають встановленим законом, підлягають закриттю. І справа за позовом Ігоря Коломойського та компанії Triantal Investments Ltd не є першою справою, в якій провадження було закрито на підставі закону № 590. Ще в лютому 2023 року Велика палата Верховного Суду винесла рішення у справі за позовом Дубілета (один з колишніх акціонерів банку-ред) в якому зробила обов’язкові для інших судів висновки про необхідність застосування закону № 590 та закриття о провадження в подібних справах. Зараз це питання буде знову вирішуватись Касаційним господарським судом, який в силу закону зобов’язаний враховувати та застосовувати висновки Великої Палати.
Світлана Тарасенко
